поезія війни - War poetry from Ukraine - Krigspoesi från Ukraina

Олег Каданов / Oleh Kadanow
b. 1977 in Ivano-Frankivsk, studied in Kharkiv, now. Ukrainian musician, poet, actor, leader of “Orkestr Che” project, participant in “Mantry Kerouaca”, “Liniya Mannerheima” etc.
https://www.youtube.com/watch?v=W6aAHxf9Vu4
 
 
Новий день роззявляє пащу
Щоб проковтнути нас
Ми набиваємо її
Розтрощеним залізобетоном
І сміємось сміємось сміємось
Відспівуємо чужі мрії
Заговорюємо бомби
Танцюємо під фосфорним дощем
І вигадуємо нову мову
Бо в цій вже немає слів
Які б правдиво повідали
Про все те, що ми прожили
Про все те що відчули
А найголовніше
Про все що відчувати перестали
 
 
A new day opens its jaws
To swallow us up
And we stuff it
With crushed reinforced concreat
And we laugh laugh laugh
We sing at the burials of other people’s dreams
We make spells over bombs
We dance in the phosphorus rain
We invent a new language
Because there is lack ow words in this one
No words for telling the truth
About all that we lived through
About everything that was felt
And the most important
Words about all that we don’t feel anymore.
 
 
Біль поглинає нас
Камінці у руці
Дзвенять дрібно
Як дитячий сміх
Камінці падають в землю
Камінці проростають углиб
До пра-коріння
Ну що ж
Прийшов час
Нехай пробудиться
Сновида пам'ять
Нехай затанцюють
Тіні забутих предків
Ми заспіваємо
Важку гортанну пісню
Щоби всі полеглі
Віднайшли дорогу додому
Щоби всі полеглі
Лишилися з нами
Навік
 
 
The pain is consuming us
Pebbles in hand
Ring softly
Like children’s laughter
Pebbles fall into the ground
Pebbles grow deep
To the ancient roots
Well, that is it
Time has come
Let the sleepwalking memory
Wake up
Let the shadows of forgotten ancestors
Wake up
Let the heavy song come up
Through our throats
For those who lied in battle
Find their way home
For those who lied in battle
Stay with us
Forever
 


Каша Сальцова / Kasha Saltsova
b. 1981 Astrakhan region, USSR. Ukrainian singer, journalist, composer, poet, producer, frontwoman of the bands “Krykhitka Tsakhes” and “Krykhitka”, member of the National Public TV and Radio Company.

 
 
Якби мені коси звідси й до сих
Аби витягати ними живих
З катакомб, завалів та укриттів
Затягати ті коси на шиях катів
Заглушати ними гарматний спів
Припинати демонів до стовпів.
Аби в них сховались великі й малі
Аби вбивці тонули у їх імлі
Якби мені коси такі, чарівні
Щоби ти живим вернувся мені.
 
If I had braids long from here to there
So long to pull out alive
From catacombs, ruins and shelters
So tight to fasten  the braids on the hangmen’s necks,
So thick to muffle the songs of cannons  with them,
So strong to tie demons to the pillars.
So solid to hide in them all big and smalls
So dark that the killers drowned in their fog.
If I only had magic braids like that
To make you come back alive to my side.
 
 
Antonia Shelepylo
Member of missionary Christian women order named Congregatio Sanctissimi Redemptoris

 
Сльозилось росою
Небо
І сипався снігом
Цвіт
Як маєш таку потребу
Топи поміж ребер
Лід
Як маєш тепло
в долоні
Зігрій ним чиїсь
Думки
Виношуй у своїм
Лоні
Сонця й живі
Зірки
Світися допоки
Світить
У твоїх очах
любов
Любити так треба
Вчити
Як вчать
Молитов


Sky was dripping with tears
Dew
And was snowing with white
Bloom
If you feel such a deep
Need
Melt to water the ice between
Ribs
If you have in your hand
Heat
Make warmer somebody’s
Thoughts
Carry in yourself
Inside
Suns and the living
Stars
Shine yourself as long as
Shines
Love in your own
Eyes
You have to teach each other
Love
Like teaching prayers to
Kids
 
 

Галина Крук / Halyna Kruk
https://en.wikipedia.org/wiki/Halyna_Kruk

 
Всі слова скінчилися
Час вигадувати нові
Вода поглинає звук
Понівечений цвіт
ні в чому не повинний
нерозповитий в вічності твоїй
з якого дерева зривати буде вітер
плоди якщо вогонь попалить квіти
і згине cвіт у зав’язі надій

Я спробувала вгору говорити
Слова важкі – вертаються назад

Тут був наш сад. Нехай не райський сад,
Але у ньому жебоніли діти,
Пташки шугали в віття і в блакить
Іще не знали, що аж так болить
Що може ще стократ сильніш боліти

Довершеності коло золоте,
Невже тобі так байдуже до цвіту?
Невже в природі можна замінити
Людське створіння іншим?
            Хоч просте,
Та неповторне, все бажає жити
Я розкидаю вістюки на вітер
В надії, що хоч вітер проросте
 
Mutilated blossom
Guilty in nothing
Will remain in buds in your eternity
Which tree will wind pick fruits
If fire burns the blossom
And world will disappear in germ of hopes

I’ve tried to speak up high
The words are heavy hard – the words come back

Here grew our garden up. It wasn’t paradise, so what?
Still our kids were bubbling  there
Birds were flying in between the branches and the blues
They didn’t know it hurts so much
And it can hurt much more

Oh perfect golden circle
Is the blossom genuinely indifferent for thou?
Really, can it be replaced in nature
One human being to another?
Even so simple creature
but unique, it  wants to live
These twigs to the wind I throw
And hope, at least through the wind those twigs will grow
 
 

Ірина Мулярчук / Iryna Mulyarchuk
b. 1992 in Khmelnytskyi. Ukrainian poet, member of National Writers’ Union of Ukraine


 
І коли вона плаче: «Я більше не знаю, хто я», -
Відкидаючи пасмо вогню зі своїх очей,
Я пишу на її ключицях: «Жива, як хвоя.
І колюча, немов стерня. І мяка, мов глей».

Мені хочеться їй написати: «Ти – тил і зброя.
Ти – і рана, і бинт, і медик, і лезо, й біль.
Ти – і яблуко, і Гелена, і трон, і Троя.
І Донбас, і солодка сіль українських піль…

Ти – і кров, й кровоспинне. Ти – і полон, і воля.
Ти – вода і земля. Ти – мова й вуста. Усе…
Ти – чорнюща жалоба, коли назавжди хоронять.
І білесенька чиста віра, коли несе…

Ти – і хрестик на вишиванці, і хрест могильний,
І натільний, який береже від ворожих куль…
Ти – життя. Розумієш? Ти про життя, богине!

Відсилай його Нашим!
Найперше на нуль.
На нуль…»  
 
And when she cries “I don’t know who I am anymore”,
Throwing  a sheaf of fire from her eyes,
I write on her collarbones “You’re alive like a fir needles,
You’re thorny like a stubble. And soft like a clay.

I want to write on her: “You’re both a rear and a weapon,
You’re a wound and a bandage, a doctor and a blade, you’re pain.
You’re all – an apple, Helen of Sparta, a throne, and Troy.
You’re Donbas and sweet salt of the Ukrainian fields.
You’re both  a  blood and a hemostatic. Prison and freedom.
You are water and ground. You are a speech and lips. All…
You’re deep dark mourning when buried forever.
You are shining white faith when pregnant is…


You’re a cross-stitch on blouse embroydery and you’re a grave cross
And you’re a cross pendant, that protects from enemy shots…
You are life. Do you understand it? You’re life goddess!

Send this life to Our Soldiers!
First – to the frontline.
To the field...”